Понеділок
22.10.2018
23:23
Вітаю Вас Гість
RSS
 
Сайт Шийківської школи
Головна Реєстрація Вхід
Блог »
Меню сайту

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 15

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » 2017 » Вересень » 24 » «Славетні земляки у світовій культурі і  пам’яті нащадків.» (Мальована А.)
21:51
«Славетні земляки у світовій культурі і  пам’яті нащадків.» (Мальована А.)

Головне управління освіти і науки

Харківської області

 

 

 

 

 

РОБОТА УЧАСНИКА РАЙОННОГО КОНКУРСУ

 

 

«Славетні земляки

у світовій культурі

і  памяті нащадків.»

 

 

 

Учениці 11 класу

Шийківської ЗОШ І-ІІІ ст.

Борівського району

Харківської області

Мальованої Анастасії

Керівник:

Левчишена Л.М

2009 рік

В моєму рідному селі народився – Гомон Михайло Лук’янович, кандидат філологічних наук, колишній завідувач кафедри російської літератури Харківського національного університету ім. Василя Каразіна. Дитячі, отроцькі та юнацькі роки пройшли в селі Шийківка віддаленому куточку Харківщини, а саме в колишньому колгоспі ім. М.Горького; цей відділок Шийківки тепер називають просто «Горький». Історичні джерела свідчать, що прізвище Гомон зустрічалося серед запорізьких козаків (січовий отаман Павло Гомон). Не виключено, що після зруйнування Запорізької Січі його предки переселилися на Слобожанщину. Це було в ті часи звичайним явищем (згадаймо козака Романа Шийка – засновника однойменного села). Поселилися вони в Гороховатці, яка була тоді укріпленим поселенням. Звідси вже в другій половині 19 століття деякі з Гомонів переїхали в Шийківку, ближче до земель гороховатського підпорядкування. Спочатку вони жили кількома дворами в Слободі, з якої, власне, й починається Шийківка. Ще й тепер тут збереглася Гомонівська гребля. Десь у 1880-х роках прадід Михайла Лукяновича  Артем Єгорович Гомон поселився на території сучасного Горького: тут була його земля. На цьому місці і тепер живуть сім’ями його родичі, двоюрідний дядько Гомон Іван Якович і Гомон Віктор Петрович. Дехто з гомонівського роду залишився в Слободі. Ще недавно тут проживав один з їх нащадків Гомон Анатолій Іванович. Гомони жили і в Климівці, на межі з Шийківкою.

Отже, по-справжньому батьківщина Михайла Гомона саме Горький. Його батько, Гомон Лукян Євдокимович, був на ті часи людиною досить освіченою: закінчив перед війною Созівський робітфак, обласні курси вчителів математики і фізики, поступив у 1940 році в Харківський заочний вчительський інститут, викладав в одній із шкіл Петровського району. Пропав без вісті у 1942 році під Краснодаром. В памяті Михайла Лукяновича батько залишився лише в кількох епізодах. Мати, Гомон Галина Стефанівна, з роду Нікітенків (мабуть з вихідців з Воронежчини: там це прізвище дуже поширене) все життя прожила на Горькому, а останні роки – в Новоплатонівці.

Дитинство й отроцтво його були нелегкими. Воєнні і повоєнні роки пригадуються як повсякденна боротьба за виживання (збирання колосків, ягід, земляних горіхів). Досить сказати, що навіть хліба шийківці по-справжньому наїлися лише після смерті Сталіна. Та все ж дитинство – неабияка  життєва пора. Михайло вважав її найкращою. Отже, були й чудові ігри в «польового мяча», в «стукопалки», катання на коньках, лижах, санках, купання на Гомонівській греблі, пасівство корів і колгоспних коней. Не забути і «Попову школу» - так називали Шийківську хату, в якій до середини 30 –х років мешкав піп. Коли церкву зруйнували, шийківський піп разом з сімєю виїхав у Свято горський монастир, а в хаті було влаштовано школу. Розташована у надзвичайно мальовничому місці, обсаджена жовтою акацією, бузком, шипшиною, різними квітами, красивою верандою – Попова  школа була для дітей не лише навчальним закладом, а й своєрідним духовним центром (незабутнє враження  справила на всіх жителів села новорічна ялинка – 1945 р.).На Гомоновій греблі, де було напрочуд приємно купатися, всі навчались плавати, ловили прямо руками щук, вюнів та іншу рибу. Не можна не згадати й про клуб, в якому після війни демонстрували кінокартини – справжнє для дітвори диво. Малому Михайлу Гомону завжди були до вподоби такі «великі» події для тогочасного села. Першим фільмом для нього була картина – «Она сражалась за Родину».

Сталося так, що більша частина його свідомого життя пройшла не на Борівщини, а в Харкові. Ще в школі він відчув сильний потяг до філософії, і, звичайно, треба було поступати до вузу. Як закінчив після служби в армії Харківський університет, йому захотілось займатися наукою: аспірантура, дисертація, викладання на філологічному факультеті університету російської літератури, завідування кафедрою… У Шийківку приїздив лише під час відпусток. Михайла Лукяновича завжди «тягло» сюди, на Борівщину, туди, куди вели дитячі спогади. В своїх спогадах він говорить: «Ця місцина дійсно дуже красива: покриті лісами гори правого берега Осколу, бори лівобережного приоскілля, левади, сади, яруги, родючі лани. А головне – люди, трудящі, дружні, веселі, художньо талановиті і спритні».

  Михайло Гомон об’їхав майже третину земної кулі: Росія, Білорусь, Середня Азія, Франція, Монако, Андорра, Бельгія, Німеччина, Польща, Китай і, звичайно, Україна.

Він бачив Атлантичний і Тихий океани, Чорне і Азовське моря, він бачив Середземне море і його чарівне Блакитне побережжя; він бачив такі мегаполіси, як Москва, Санкт-Петербург, Ташкент, Ліон, Марсель, Париж, Варшава, Берлін, Пекін, Харбін, Шанхай і, звичайно, Київ і Харків. У деяких із них упродовж довгого часу жив і працював. Йому пощастило такі надзвичайні красиві невеликі міста, як Гренобль, Ніцца, Канни, Монте-Карло, Авіньйон, Арль, Тур, Віші, Гавр, Орлеан, Шарт, а також Ханьджоу, Сюджоу, курортні міста Криму і Закарпаття, фактично всі великі, середні і малі міста України. Він бачив Альпи, Карпати і Памір. Більша частина його життя пройшла в одному з найінтелектуальніших міст Європи – Харкові, де отримав вищу освіту, працював викладачем і науковцем одного з найавторитетніших визів – у Харківському національному університеті ім.Василя Каразіна. Тут Михайло Лукянович захистив дисертацію, написав книгу «Лев Толстой и харьковчане», довгий час завідував кафедрою російської літератури.

Безперечно, він живе у дивовижну епоху. Він був свідком легендарного польоту Юрія Гагаріна, перших кроків Нейла Амстронга на поверхні Місяця, а також подій світового значення: Великої Вітчизняної війни, краху колоніальної системи, краху комунізму, розпаду радянської імперії, здобуття омріяного багатьма поколіннями незалежності України. Нарешті, Михайло Гомон деякою мірою приречений до подій Помаранчевої революції. На зламі тисячоліть ця грандіозна подія ознаменувала новітні обрії і перспективи буття працелюбного, талановитого, толерантного українського народу.

Тепер, на схилі літ, Михайло Гомон живе у Боровій і відчуває себе щасливим від того, що має змогу милуватися чарівною природою батьківщини, відвідувати дорогі могили, спілкуватися з шкільними товаришами. Він ніколи не розумів тих своїх земляків, котрі виїхали, хто на Донбас, хто в Росію та інші далекі краї, які своєю працею, розумом примножують добробут і славу цих країв, але майже ніколи не бувають на батьківщині і нічого для неї не зробили. А якщо й бувають, то не вбачають у цьому чогось незвичайного. «Глухе, зачухане село, що тут робити?». Так сказав про свою рідну Шийківку один з його товаришів дитинства. Михайло Лук’янович вважає, що це не може бути правдою, принаймні, для нього самого. Він вважає, що такі як він духовно себе обікрали. Немає на світі нічого дорожчого і милішого від батьківщини, від того села (нехай і «зачуханого»), де людина народилась, де промайнула її найкраща життєва пора. Можливо, що тут на нього вплинула знаменита поема М. Лермонтова «Мцирі», яку, будучи малим, Михайло читав уголос разом зі своїм дитячим товаришем Сашком Довгополим. Згадаймо, герой поеми знав «одну, але полум’яну пристрасть» - любов до рідного краю, до своїх односельців. Отож, Михайло Гомон говорить так: «люблю і до скону віку буду любити Борівшину. Кращого місця на Землі, повірте, немає!».

Про свою любу і кохану Борівщину Михайло Гомон склав пісню:

Пісня про Борову

У далеких краях, на чужій стороні

Я завжди Борову памятаю.

У зелених борах, у садах і квітках,

Красивішої неї не знаю.

 

Люди слобідські її заснували,

Боронили від бід і негод,

На полях жито сіяли, жали –

Працьовитий і дружний народ.

 

О, чарівний Оскіл, таємничий цей парк!

І герої твої Батьківщина.

Тут путівку в життя рідна школа дала,

Борова – ти моя батьківщина.

 

Каравани років хай пливуть в далечінь,

Борова наша житиме вічно.

Ніжна назва її світить в душу мені,

Як вечірня зоря промениться.

 

На чужій стороні, у далеких краях

Я не раз Борову пригадаю.

Вся в зелених борах, у садках і  квітках –

І дорожчої неї немає.      

     

  Прийшов час, і він відчув владну потребу висловити своє захоплення батьківщиною у поезії. Хоч ніколи не вважав себе поетом,  Михайло Лукянович почав писати пісні та вірші про Борівщину. Звичайно, не про всі села і не про все написано ним. Та й охопити все неможливо. Написалось перш за все про те, що надто близьке, що викликає щем у серці. Все це було надруковано в чудових книжках Михайла Гомона, таких як «На зорі життя», «Борівщини моя» та інших. Автор пісень має надію, що  місцеві самодіяльні композитори покладуть на музику його вірші, як це вже зробила з «Піснею про Борову» музикантка Віта Любим, а з «Піснею про Гороховатку» П. М, Колісник, за що  їм дуже вдячний Михайло Лук’янович.

І все ж Борівщина - насамперед, її люди. Отже, треба було б написати про тих чудових людей батьківщини, яких Михайлові Лукяовичу пощастило зустріти на життєвому шляху. Це вчителі: Л.К.Ткачов, Г.І.Шматько, Н.О.Буднік, Г.О.Полтавець, О.Т.Грабарь, Ф.М.Білецький, В.П.Стрільцова, В.А.Солошенко, Д.А.Чуйно; це голова місцевої райради А.І.Гомон, заступник голови райдержадміністрації  В.І.Чуйко, справжні сільські інтелігенти Г.Ф. і В.К. Грабарі, великий знавець життя М. В. Погрібняк, талановитий співак П.Я. Кравцов, чудовий шахіст В. В. Назарько, медсестра «від Бога» Р.М. Чарушнікова; це хазяїни борівської землі А.І. Криворучко, Т.В. та І.М. Головченки, В.Г. Калюга, М.І.Любий, І.І. Виноградський, В.В. та А.В. Устименки; це редактор газети В. Г. Колісник, банківський фахівець В.Т. Лемішко, керівник газової служби А. В. Любий, заврайвно О.В. Тертишний, краєзнавець О. Я. Ісаєв, людина, яка все вміє С. І. Виноградський, знавець минулого Борової О.Г. Винокуров; це, звичайно, шийківські шкільні товариші: Т.Т. і В.Я. Шийки,  В.І. та М.М.. Волкови, В.І. Скрипка, М.Д. Печений, О.К. і М.П. Коломазі, М.П. Лютий,      В.М. Сидоренко, А.Я Григоров, І.І. Шутько, В. І Ляшов, П.М. і М.П, Нікітенки, Н. Я. Синицька та інші; це також борівські однокласники – В.І. Мальцев, В.А. Кондратенко, В.І.Рудь, В.А.Хаустов.

Перераховано далеко не всіх. Взяти хоча б династії наших прекрасних лікарів – Гребенюкі, Фурсових, Поборових та інших. І що характерно: всі вони не подалися в інші країни шукати кращої долі, а живуть і працюють десятиліття на благо Борівщини. Низький уклін, хвала і честь! На жаль, немало однолітків Михайла Гомона уже пішло у вічність. Світла їм память і Царсто небесне!

Про всіх цих людей Михайлу Лукяновичу Гомону хотілося б написати вірші, пісні, поеми. Та лише Бог дає наснаги йому духовну наснагу і дарує натхнення.

Дай же Боже йому довгих літ і сил для продовження творчого життя.

Михайло Лукянович завжди говорить: «Надія на краще… Історичні процеси незворотні… Дай же, Боже, щастя моїй батьківщині!... ». З самого дитинства і до цього часу Михайло Гомон завжди захоплювався рідним селом Шийківкою. Він написав чудову пісню про батьківщину, «Пісня про Шийківку»:

Пісня про Шийківку

Над Шийківкою сонце встає,

Над Шийківкою хмарка пливе.

Батьківщино моя, я ляблю

Твої луки і верби, ярки і поля.

Батьківщино моя, милосердна,

бачу тебе здаля.

Голубінь в небесах,

Даль обмежна сія.

Добрі люди твої і веселі.

Це Шийківка моя, батьківщина моя,

Прадідівські козацькі оселі.

Як приїду додому, все буяє в цвіту.

Я до рідної хати прийду.

І обідня пора, і квітки, і трава –

Все згадаю, як буду вмирати…

О, Шийківка моя, батьківщино моя – моя мати!

 

 

 

 

 

Переглядів: 54 | Додав: Natalka | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Вхід на сайт

Пошук

Календар
«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Архів записів

Друзі сайту
  • Відділ освіти
  • Сайт вчителя історії Мальованого В.Ф.
  • Сайт вчителя математики та інформатики Мальованої Н.В.
  • Сайт вчителя світової літератури Горенко І.П.
  • Сайт вчителя географії Печеного А.В.