Понеділок
19.02.2018
04:50
Вітаю Вас Гість
RSS
 
Сайт Шийківської школи
Головна Реєстрація Вхід
Блог »
Меню сайту

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 8

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » 2017 » Вересень » 24 » «Село моє дороге – Шийківка» Мальованої Анастасії
21:50
«Село моє дороге – Шийківка» Мальованої Анастасії

 

Головне управління освіти і науки

Харківської облдержадміністрації

 

 

РОБОТА УЧАСНИКА РАЙОННОГО КОНКУРСУ

 

 

 

 

«Історія міст 
і сіл України»

 

 

 

 

Учениці 11 класу

Шийківської ЗОШ І-ІІІ ст.

Борівського району

Харківської області

Мальованої Анастасії

Керівник:

Нєдєлькіна І.В.

 

 

 

2010 рік

 

«Село моє дороге –  Шийківка»

Духом вольниці і звитяги овіяний наш край… Прапращури, певно, чули дзвін щитів Володимира Мономаха і Ігоря Святославовича. Жителям Шийківки і дотепер нагадують про духовність прапращурів порослі бур’янами руйновища церкви, котра здіймалась над довкіллям і своїми золотоверхими дзвіницями поривалась у космос. Про наш край і його людей писали Д.Багалій, М.Сібільов, Т.Борисова, В.Буряк, І.Довбня, М.Слабошпицький та інші.

В моєму рідному селі народився – Гомон Михайло Лук’янович, кандидат філологічних наук, колишній завідувач кафедри російської літератури Харківського національного університету ім. Василя Каразіна. Дитячі, отроцькі та юнацькі роки пройшли в селі Шийківка віддаленому куточку Харківщини, а саме в колишньому колгоспі ім. М.Горького; цей відділок Шийківки тепер називають просто «Горький». Історичні джерела свідчать, що прізвище Гомон зустрічалося серед запорізьких козаків (січовий отаман Павло Гомон). Не виключено, що після зруйнування Запорізької Січі його предки переселилися на Слобожанщину. Це було в ті часи звичайним явищем (згадаймо козака Романа Шийка – засновника однойменного села). Поселилися вони в Гороховатці, яка була тоді укріпленим поселенням. Звідси вже в другій половині 19 століття деякі з Гомонів переїхали в Шийківку, ближче до земель гороховатського підпорядкування. Спочатку вони жили кількома дворами в Слободі, з якої, власне, й починається Шийківка. Ще й тепер тут збереглася Гомонівська гребля. Десь у 1880-х роках прадід Михайла Лук’яновича  Артем Єгорович Гомон поселився на території сучасного Горького: тут була його земля. На цьому місці і тепер живуть сім’ями його родичі, двоюрідний дядько Гомон Іван Якович і Гомон Віктор Петрович. Дехто з гомонівського роду залишився в Слободі. Ще недавно тут проживав один з їх нащадків Гомон Анатолій Іванович. Гомони жили і в Климівці, на межі з Шийківкою.

Отже, по-справжньому батьківщина Михайла Гомона саме Горький. Його батько, Гомон Лук’ян Євдокимович, був на ті часи людиною досить освіченою: закінчив перед війною Созівський робітфак, обласні курси вчителів математики і фізики, поступив у 1940 році в Харківський заочний вчительський інститут, викладав в одній із шкіл Петровського району. Пропав без вісті у 1942 році під Краснодаром. В пам’яті Михайла Лук’яновича батько залишився лише в кількох епізодах. Мати, Гомон Галина Стефанівна, з роду Нікітенків (мабуть з вихідців з Воронежчини: там це прізвище дуже поширене) все життя прожила на Горькому, а останні роки – в Новоплатонівці.

Дитинство й отроцтво його були нелегкими. Воєнні і повоєнні роки пригадуються як повсякденна боротьба за виживання (збирання колосків, ягід, земляних горіхів). Досить сказати, що навіть хліба шийківці по-справжньому наїлися лише після смерті Сталіна. Та все ж дитинство – неабияка  життєва пора. Михайло вважав її найкращою. Отже, були й чудові ігри в «польового м’яча», в «стукопалки», катання на ковзанах, лижах, санках, купання на Гомонівській греблі, випасання корів і колгоспних коней. Не забути і «Попову школу» - так називали Шийківську хату, в якій до середини 30 –х років мешкав піп. Коли церкву зруйнували, шийківський піп разом з сім’єю виїхав у Святогорський монастир, а в хаті було влаштовано школу. Розташована у надзвичайно мальовничому місці, обсаджена жовтою акацією, бузком, шипшиною, різними квітами, красивою верандою – Попова  школа була для дітей не лише навчальним закладом, а й своєрідним духовним центром (незабутнє враження  справила на всіх жителів села новорічна ялинка – 1945 р.). На Гомоновій греблі, де було напрочуд приємно купатися, всі навчались плавати, ловили прямо руками щук, в’юнів та іншу рибу. Не можна не згадати й про клуб, в якому після війни демонстрували кінокартини – справжнє для дітвори диво. Малому Михайлу Гомону завжди були до вподоби такі «великі» події для тогочасного села. Першим фільмом для нього була картина – «Они сражалась за Родину».

Сталося так, що більша частина його свідомого життя пройшла не на Борівщині, а в Харкові. Ще в школі він відчув сильний потяг до філософії, і, звичайно, треба було поступати до вузу. Як закінчив після служби в армії Харківський університет, йому захотілось займатися наукою: аспірантура, дисертація, викладання на філологічному факультеті університету російської літератури, завідування кафедрою… У Шийківку приїздив лише під час відпусток. Михайла Лук’яновича завжди «тягло» сюди, на Борівщину, туди, куди вели дитячі спогади. В своїх спогадах він говорить: «Ця місцина дійсно дуже красива: покриті лісами гори правого берега Осколу, бори лівобережного приоскілля, левади, сади, яруги, родючі лани. А головне – люди, трудящі, дружні, веселі, художньо талановиті і спритні».

Про все це він написав у спогадах «На зорі життя», які ввійшли до літературно-краєзнавчого альманаху «У зелених борах…», а також вийшла друком збірочка віршів та пісень «Борівщина моя», у якій є пісня, присвячена П.Я.Кравцову, про наше рідне село Шийківку:

Пісня про Шийківку

Над Шийківкою сонце встає,

Над Шийківкою хмарка пливе.

Батьківщино моя, я люблю

Твої луки і верби, ярки і поля.

Батьківщино моя, милосердна,

бачу тебе здаля.

Голубінь в небесах,

Даль обмежна сія.

Добрі люди твої і веселі.

Це Шийківка моя, батьківщина моя,

Прадідівські козацькі оселі.

Як приїду додому, все буяє в цвіту.

Я до рідної хати прийду.

І обідня пора, і квітки, і трава –

Все згадаю, як буду вмирати…

О, Шийківка моя, батьківщино моя – моя мати!

  Михайло Гомон об’їхав майже третину земної кулі: Росія, Білорусь, Середня Азія, Франція, Монако, Андорра, Бельгія, Німеччина, Польща, Китай і, звичайно, Україна.

Він бачив Атлантичний і Тихий океани, Чорне і Азовське моря, він бачив Середземне море і його чарівне Блакитне побережжя; він бачив такі мегаполіси, як Москва, Санкт-Петербург, Ташкент, Ліон, Марсель, Париж, Варшава, Берлін, Пекін, Харбін, Шанхай і, звичайно, Київ і Харків. У деяких із них упродовж довгого часу жив і працював. Йому пощастило такі надзвичайні красиві невеликі міста, як Гренобль, Ніцца, Канни, Монте-Карло, Авіньйон, Арль, Тур, Віші, Гавр, Орлеан, Шарт, а також Ханьджоу, Сюджоу, курортні міста Криму і Закарпаття, фактично всі великі, середні і малі міста України. Він бачив Альпи, Карпати і Памір. Більша частина його життя пройшла в одному з найінтелектуальніших міст Європи – Харкові, де отримав вищу освіту, працював викладачем і науковцем одного з найавторитетніших визів – у Харківському національному університеті ім.Василя Каразіна. Тут Михайло Лук’янович захистив дисертацію, написав книгу «Лев Толстой и харьковчане», довгий час завідував кафедрою російської літератури.

Зараз районна газета «Трудова слава» друкує нарис, який М.Гомон підготував для другого випуску літературно-краєзнавчого альманаху «У зелених борах…» під назвою «Село моє дороге» (Шийківка – від давнини до сучасності).

Не менш відомий серед земляків і його брат Петро Лук’янович Гомон, який останнім часом був методистом Харківського обласного науково-методичного центру ПТУ. Він є автором книг «Легенди рідного краю», «Духовні джерела Слобожанщини», «Шевченко і харків’яни»,  альманаху «У зелених борах…».

І це далеко не всі, хто збагачував нашу літературну скарбницю. Згадаймо тих, хто донедавна творив і сьогодні продовжує працювати на ниві краєзнавства. В Ясиноватому, що поряд з Підвисоким, народився літературознавець, член Спілки письменників України Дмитро Шлапак. Виходцем з Борової є відомий поет і журналіст, член Спілки письменників Росії Віктор Тимофєєв. На ниві поезії плідно працює і В’ячеслав Романовський з Пісок-Радьківських. Викликають зацікавлення розвідки богуславського історика Леся Ісаєва «Борівщина в минулому та сьогодні».

У свій час у районних багатотиражках працювали журналісти Микола Гнатченко, Ігор Ельштейн, Віктор Татарин та Василь Колісник.

Було б несправедливо обійти численних аматорів, чиї імена не ввійшли в довідники, але утримуються в пам’яті земляків, як талановиті самородки. Це скромні майстри своєї справи: співаки Петро Кравцов з Шийківки та Олексій Літвінов з Новоселівки, поет Іван Скрипник з Пісок-Радьківських, художник Павло Телешик з Борової, актор Михайло Кравцов і баяніст Петро Колісник з Гороховатки.

Звичайно, це не всі відомості про непересічних осіб в історичному, літературно-мистецькому аспектах. Але, любі земляки, нам є чим пишатись, бо ця історична і літературно-мистецька спадщина – неоціненний матеріал для громадянського і патріотичного виховання прийдешніх поколінь.

 

 

Переглядів: 31 | Додав: Natalka | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Вхід на сайт

Пошук

Календар
«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Архів записів

Друзі сайту
  • Відділ освіти
  • Сайт вчителя історії Мальованого В.Ф.
  • Сайт вчителя математики та інформатики Мальованої Н.В.
  • Сайт вчителя світової літератури Горенко І.П.
  • Сайт вчителя географії Печеного А.В.